Студія — це навчально-творчий колектив, де учасники опановують театральне мистецтво і водночас створюють справжні постановки. Тут займаються і початківці без досвіду, і ті, хто вже пробував себе на сцені.
Головна ідея проста: ти навчаєшся — і одразу застосовуєш це у виставах. За один сезон новачок може вийти на сцену перед справжнім залом.
Заняття проходять у групі студійців: вправи, етюди, робота в парах і всім складом.
Студія ставить власні вистави. У постановці студієць стає повноцінним виконавцем і виходить на сцену перед глядачем.
Тут буде розповідь про те, як зародився театр «Резонанс»: рік заснування, хто стояв біля витоків і з якої першої вистави все почалось.
Далі — про важливі етапи розвитку колективу: перший вихід на сцену перед глядачем, розширення трупи, поява студії для новачків.
Єлисаветград, «Наталка Полтавка» — перша вистава трупи Марка Кропивницького.
Саме в нашому місті Марко Кропивницький зібрав трупу, з якої почався український професійний театр. Восени 1882 року вона зіграла «Наталку Полтавку» Івана Котляревського — і цю дату вважають народженням професійної української сцени.
Акторів тієї трупи назвали корифеями. Вони гастролювали всією імперією, грали українською, коли це було майже заборонено, і виховали кілька поколінь акторів. Місто, яке тепер носить ім'я Кропивницького, — не випадкове місце для молодого театру.
Втілює образ на сцені: голосом, тілом, поглядом. Працює над роллю разом із режисером, вчить текст, шукає психологію персонажа.
Вибудовує виставу як цілісний твір — сенс, темп, мізансцени, ансамбль акторів. Головна творча відповідальність за результат.
Автор п'єси — тексту, діалогів і конфлікту, на основі яких будується вистава.
Продумує візуальний простір вистави: декорації, реквізит, іноді й костюми.
Вибудовує світлову партитуру — де, коли і яким світлом виділити дію на сцені.
Відповідає за музичний супровід, шумові ефекти й технічне звучання вистави.
Формує зовнішній образ персонажа — грим, зачіска, костюм.
Координує репетиції, веде виставу під час показу, кличе акторів на вихід і дає сигнали світлу та звуку.
Ставить танці, бої, падіння й пластичні сцени так, щоб це було красиво і безпечно.
Організовує процес: майданчик, розклад, квитки, комунікацію з глядачем.
Це план класичної сцени-коробки згори. Натисни на будь-яку частину — побачиш, що це і навіщо.
Сторони підписано з погляду актора, що стоїть обличчям до зали.
Почни з планшета — це підлога, по якій ти будеш ходити на кожній репетиції.
Дерев'яна підлога сцени — робоча поверхня, на якій грають актори і стоять декорації. По планшету розраховують мізансцени: де актор може стояти, а де заважає люк, станок чи перепад висоти.
«Рама», що відокремлює сцену від зали: верхня балка (арлекін) і бічні портальні куліси. Визначає, яку частину сцени взагалі видно глядачу.
Вертикальні завіси чи щити з боків сцени в кілька рядів углиб. Ховають закулісся, дають акторам непомітно виходити й чекати своєї репліки.
Горизонтальні смуги тканини над сценою. Разом із кулісами закривають від глядача світлові прилади та колосники.
Найдальша від глядача завіса або декорація, що закриває глибину сцени та формує фон дії.
Передня частина сцени перед лінією завіси. Дає акторові контакт із глядачем «сам на сам»; тут часто грають інтермедії, поки за завісою міняють декорації.
Головна завіса, що закриває сцену до початку, в антракті й наприкінці. Розсувається в боки або піднімається вгору.
Край сцени з боку зали, де колись стояли світильники, що підсвічували акторів знизу. Звідси вираз «вийти до рампи».
Бічні приміщення біля сцени, куди відкочують готові декорації, щоб швидко змінити картину.
Частина планшета, що обертається. Дає змінити місце дії за кілька секунд — відкрити іншу кімнату чи пустити акторів «у дорогу».
Приміщення під сценою з механізмами, люками й підйомниками. Через люк персонаж може «провалитися» чи з'явитися з-під землі.
Технічний настил високо над сценою, звідки на тросах опускають і піднімають декорації, куліси та прилади.
Горизонтальні металеві труби, підвішені до колосників, на які кріплять софіти, задники та кулісні полотнища.
Ряди прожекторів над сценою, які освітлюють її згори. Ще так кажуть про самі світлові прилади на штанкетах.
Заглиблення між сценою і залою для оркестру. Музиканти чують акторів, а глядачам не заважають.
Виставу тримають не лише актори. У великому театрі за кожну частину відповідає окремий цех, у студії ці ролі часто беруть на себе самі студійці.
Збирає й розбирає декорації, міняє їх між картинами.
Вішає прилади, виставляє світло, веде світлову партитуру за пультом.
Музика, шуми, мікрофони — усе, що чує зала.
Речі, з якими грає актор: чашки, листи, валізи. Видає перед виставою і збирає після.
Робить предмети-імітації: «золоті» келихи, торт із поролону, зброю, що не ранить.
Шиє, підганяє, прасує й готує костюми до кожного показу.
Грим, перуки, зачіски. Допомагає швидко змінити образ між сценами.
Об'єднує всі цехи й відповідає, щоб вистава технічно відбулася вчасно.
Ці слова ти почуєш на першому ж занятті. Краще знати їх заздалегідь.
Розташування акторів на сцені в певний момент і їхні переміщення. «Зафіксуйте мізансцену» — запам'ятайте, де хто стоїть.
Коротка імпровізована сценка на задану тему. Головний тренажер актора: вчить діяти, а не «грати».
Усе, що оточує персонажа: де він, коли, що сталося до того, з ким говорить. Без них не зрозуміло, як грати навіть просте «привіт».
Інструмент Станіславського: не «я — король», а «що б я робив, якби був королем у цих обставинах?». Відповідь чесніша за будь-яку позу.
Головна мета, заради якої ставлять виставу, — те, що театр хоче сказати глядачеві. Кожна роль має працювати на нього.
Головне прагнення персонажа, що проходить через усю виставу. Допомагає не «розсипатися» на окремі сцени.
Уявна стіна між сценою і залою. Актор живе так, наче глядачів немає. Її можна свідомо «зламати» — звернутися до зали напряму.
Фраза персонажа в діалозі. «Твоя репліка» — останні слова партнера, після яких говориш ти.
Читання п'єси за столом за ролями. Перший етап роботи: розбираємо, про що текст і хто чого хоче.
Репетиція всієї вистави або великого шматка без зупинок. Показує, чи тримається темп і чи все зшито.
Останній прогон перед прем'єрою — повністю, як на показі: у костюмах, гримі, зі світлом і звуком.
Не дірка в тексті, а дія без слів. Добре витримана пауза іноді сильніша за монолог.
«Не вірю!»
Костянтин Станіславський — режисер, актор і педагог, засновник Московського Художнього театру (1898).
Так Станіславський зупиняв репетицію, коли актор показував почуття замість того, щоб жити ними: заламував руки «для залу», плакав «на публіку», говорив красиво, але порожньо. Два короткі слова стали символом його системи: глядач повинен повірити, що на сцені все відбувається насправді й уперше.
Цікавий зв'язок: емблема цього театру — чайка. Її взяли на завісу після успіху «Чайки» Антона Чехова, тож Станіславський і Чехов на сцені ходили поруч.
Перевір себе на репетиції: чого твій персонаж хоче від партнера саме зараз? Якщо відповіді немає — глядач теж «не повірить».
Костянтин Станіславський
«Любіть мистецтво в собі, а не себе в мистецтві».
«Немає маленьких ролей — є маленькі актори».
«Важке зробити звичним, звичне — легким, легке — прекрасним».
«Театр починається з вішалки».
Антон Чехов
«Стислість — сестра таланту».
«Якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в останньому вона має вистрілити».
«У людині все має бути прекрасне: і обличчя, і одяг, і душа, і думки».
«Головне не слава, не блиск… а вміння терпіти. Неси свій хрест і віруй».
«Нехай на сцені все буде так само складно і так само просто, як у житті».
Михайло Чехов
Психологічний жест
Залишаєш заявку, приходиш на зустріч. Досвід не потрібен — головне бажання.
Опановуєш майстерність, сценічну мову, рух та імпровізацію.
Розбираєте п'єсу за ролями, працюєте над сценами й мізансценами разом із режисером.
Вистава збирається повністю — зі світлом, звуком, костюмами й гримом.
Твій перший вихід на сцену перед справжнім залом. І — до репертуару театру.
Запис триває постійно. Залиш заявку — і ми зателефонуємо.
Записатися на кастинг